Що це було.... не знаю й досі.
Якесь безумство крові, рук, очей.
І запах літа у твоїм волоссі,
Й солодка втома від недоспаних ночей.
Що це було... тепер вже не важливо.
Тоді я жив, а нині – не живу.
Світило сонце , навіть, в зливу
Й серед усіх зірок тебе я бачив лиш одну.
Я цілував пелюсточку троянди,
Вона так пахла медом, як твої уста.
Тоді я думав, що так буде завжди.
І нам вінчальним Храмом стануть небеса.
Що це було... а це було - кохання.
Як гріх, як постріл, як магічна мить.
Тобі віддам і серце без вагання.
Бери, воно живе. Воно іще болить.
дякую
