Війна стоїть привидом за плечима солдата,
У кожній сльозинці, яку вже згубила мати,
У кожному шрамі, що буде сильно боліти,
У тому, як будуть дивитись сирітські діти,
В будинках, де згасли життя, і лунав невимовний плач,
Бо вчора війною прийшов найстрашніший зі всіх палач...
Війна буде жити у кожній тріщинці на стіні,
У тих, хто були з сім'ями, а тепер вже одні.
У чорній землі, що горіла, змішавшись з кров'ю,
У кожнім прощанні, що ми говорили герою,
У чорній стрічці і в синьо-жовтому стязі,
У втомленому серці, в нервах і в кожному м'язі.
Війна буде привидом, тим що не йде й не тьмяніє,
І тим що від кожної смерті ще більше п'яніє,
Війна буде жити в пам'яті, в людях і датах,
В новинах, в боях, спільним горем у наших кімнатах...
