Ми загинем. А може, загиблі
Ми вже є. Ми були. То наш Рок.
Хей, врятуй же цей світ! Бо ти міг би,
Та ти тиснеш на теплий курок...
Ти знайшов в декадансі натхнення,
Ти читаєш молебен війні,
"Не люби" - найважливіше вчення,
Тож навчи мене цьому, навчи!
Що робили, але не з тобою,
Й те, що разом, та не до кінця,
Є часи - жінка па́де без бою,
І знівечить обличчя Творця.
З тих верлібрів, дощів і полюцій
Вийде наче суха із води.
Та із власних лукавих іллюзій,
Не спливе, не здійме голови.
Бо їй треба кудись-то тікати,
Бо їй треба п'яніти самій.
За вікном, може, той самий Харків,
А їй так чу́жі ці ліхтарі.
Та ніколи б вона не кохала,
Як відразу б дізнадася все.
Нас знов двоє. На різних вокзалах -
Двоє смуг на нічному шосе.
Ти знов тиснеш на теплий курок,
Та читаєш нічну молитву,
Я загину від лютих думок.
Потрапляючи в вічну пітьму.
