Цей потяг має запах і присмак війни.
Ритмічність коліс, ритмічність розмов -
Наближається лінія зламу, лінія весни
І безмежжя недолугих, терпких післямов.
Його руки, борода, очі в моїй аберації,
Його цікавість моїм щоденним життям.
Завтра я просто вийду на своїй станції,
зі статусом «далеко в тилу», подалі від небуття.
Він вийде через кілька станцій після мене
Там, де такого статусу вже давно немає –
Там, де надія лише, що все швидко мине
Там, де про майбутнє лише Господь знає…
Він вийде…
Через кілька станцій…
А Бог вийде на станцію раніше за нього …
Тетяна Іваніцька
