Роздерли. Пошматували. Але сама ж і линула.
Зіграйте ж реквієм, заскалі вороги!
Зо три суботу в голові так вИнилось,
Що й вже не знаю, хто мої боги.
Вже тридцять днів сиділа на жовтеньких.
Запила горем і "Бувай здоров!".
Моїх ключиць уже нема, таких гарненьких,
Неначе хтось на м'ясо і кістки навмисне розпоров.
Я вибралася, зіронько, з нещасних двадцятьох.
Вимолювала мріями твоє забувше дно.
На жаль, наш світ уже тамують не удвох.
Загинуло у вихрі моїх снів те SOS-судно.
Не втамувавши спрагу, я іду,
Залишивши в жорстокій безнадії білий сніг.
Модерний, не картай мене за вчинену страшну тобі біду.
Я вірю: ти б за мене і на рейки ліг...
