Зривав пелюстќи із ромашки – «любов, не любов…»,
А вітер сміявся, жбурляв їх мені у обличчя.
Із листям дерев мав я пошепки кілька розмов –
Про поклики серця, а серце мовчить і не кличе…
Скажи мені, квітко, скажіть мені, листя дерев,
Чому затаїлось кохання у серці моєму?
Без цього чуття я не знаю як жити тепер;
Віршую епіграф-життя для чиєї поеми?
У птаха самотнього в небі про долю питав.
Він крильми змахнув і сховавсь у зеленому лісі.
Я б крила любові розправив і також літав,
Але із одним лиш крилом не здійнятись у висі.
Скажи мені, небо, моя де гніздиться любов,
Чому затаїлось кохання у серці моєму;
І птахом самотнім з одним тільки щастя крилом
Віршую епіграф-життя для чиєї поеми?
Був полем ромашковим, лісом і листям дерев;
У неба просторах витав журавлиним я клином.
Та справжнього щастя пізнав я лиш тільки тепер:
З коханою серця з устами, неначе калина.
Дорогою долі у парі за руки йдемо,
Співає і квітне кохання у серці моєму…
Окрилені щастям у мріях своїх летимо
І пишемо разом життя своє, наче поему.
життя до чиєї поеми..."-дуже гарно.
