|
Поїзд - це завжди випадкова розмова,
прикрашені слова та погляди в нікуди,
загалом, то все досить чудово,
там, для тебе існують люди.
Існує молода студентка. Навчання. Київ.
Почнеш розмову з нею про каву,
шум заважає. Вона не кричить, а виє,
та, тобі все рівно дуже цікаво.
Дізнався, що є менша сестра,
вчиться вже в третьому класі,
вона бажає їй щастя і добра,
вижити в цій сірій масі.
Студентка - майбутній журналіст, світило,
багато говорить, професію правильно обрала.
Вірить в правду та свої сили,
Батько воєнний - дочка генерала.
Любить готувати борщ, всякі салати,
Матуся навчила. Давно вже на небі.
Пунктуальна дівчина, не любить чекати.
Коротше, те, що треба.
Говорили всю ніч, до самого ранку,
без сорому дивилися в очі,
разом їли свої сніданки,
ніхто з них спати не хоче.
Їй залишилось їхати декілька годин,
йому, ще цілий один день.
Кожен залишиться на світі один,
така доля - суцільна мігрень.
Вона притиснулась до його плечей,
він притиснувся до неї губами,
всіляким канонам - всьому всупереч,
маленькі голови засяяли вогнями.
Обіймав студентку, наче в останній раз.
Хоча, тут так і було.
Поцілунок обірвав купу несумісних фраз,
один в одного так затягнуло.
Вони вже менше говорили,
більше насолоджувались дивом своїм,
цілувались, обіймались, що є сили,
те, що було нічим, здавалось всім.
Та, час настав. Зупинка. Київ.
Він допоміг їй зібрати речі.
Вокзал гримить, а люди виють.
Вона покидає рідні плечі.
На губах залишився її слід,
весь його одяг пахнув нею,
зруйнувала фортецю - розтопила лід,
Тепер хлопець відчув її - своєю.
Вона за вікном, махає рукою.
Він радий, що довелось її знати,
хотів імя пригадати для спокою,
та, за весь час не встиг запитати.
Поїзд рушив...
ID:
586430
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.06.2015 18:13:25
© дата внесення змiн: 09.06.2015 18:13:25
автор: Міша Малюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую, дуже приємно 
