У тиші зимових туманів
Таїлося ніжне кохання...
Ти в пахощах весен розтанув,
І в галасі літніх дощів...
Та осінь прийшла надто рано:
Була тридцять перша й остання -
Свинцевої зради дві рани
Спинили усе, що хотів.
Мій друже, мій брате, солдате,
Земля України, як мати,
Щоб жити, а не помирати
Народжує вірних синів,
З війни щоби їх не чекати,
Не знали щоб слова "стріляти",
І з миром вертались у хату
Любові - ключем журавлів.
Війна - незбагненна примара:
Життя твого нить обірвала,
Й сховала душею у хмарах -
У виріях вічності снів.
Торкається, наче вустами,
Землі золотими листками,
Що тіло твоє заховала -
На віки від рідних батьків.
Мій друже, мій брате, солдате,
Земля України, як мати,
Щоб жити, а не помирати
Народжує вірних синів,
З війни щоби їх не чекати,
Не знали щоб слова "стріляти",
І з миром вертались у хату
Любові - ключем журавлів.
Ромчику, ще би тих недогенералів просіяти, що віддають абсурдні, бездумні накази, через які гинуть сотні- тисячі хлопців, котрі люблять Україну не на словах.
добрі. гарні, щирі слова. але не можна певні речі, певні поняття чи підмяняти, чи порівнювати. як ото у вас. просто не варто, адже зректися Батьківщини - це підлість, зректися матері - теж не по-людськи. що людина без них? бо саме їх існування, та ще існування сестер і братів, власних дітей і робить кожен вчинок патріота таким важливим, надає значення і краси геройству, і смисл життю мирному.
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! По-правді, хотілося писати навіть не так: "За що ти боровся, солдате?". Тут доречним буде коментар - v1n. Все ж патріотизму тут ба навіть більше. Власне цьому і є саме порівняння, вона ж - і назва вірша. Хоча, в чомусь Ви праві. Гадаю, таки слід поправити цю фразу-назву. Дякую Вам.
Хоча, в чомусь Ви праві. Гадаю, таки слід поправити цю фразу-назву. Дякую Вам. 
