Завтра. Ти мене набереш, тихо скажеш: «Привіт, як справи?»
Я тихенько всміхнусь і скажу: «тобі правду, чи як?»
Скажеш: «правду, мабуть», буде голос безмежно ласкавий
І як завжди прекрасний – це дуже хороший знак…
Я спинюсь, закурю. Зрозумію – не варто мовчати.
Видихаючи дим, втамувавши серцебиття,
Я скажу «Все життя, що без тебе – суцільна палата.
Психіатри кругом. Руки зв’язані. Без вороття…»
Ти всміхнешся і скажеш «у тебе, як завжди жарти…
А насправді як справи? Хоч трохи мене пам’ятаєш?»
Ех, дурненька, повір – сумніватись не треба, не варто,
Я чекав, наче дива, коли ти про мене згадаєш…
Я люблю тебе, чуєш? Люблю тебе, миленька, рідна.
Я безмежно сумую, чекаю дзвінка, наче чуда.
Ти потрібна мені, мов повітря ковток ти потрібна,
Неймовірна моя. Тебе завжди любити я буду…
Ти мене набереш. Завтра буде прекрасним і світлим.
Голос твій, ніби диво ніяк не стомлюся чекати.
Я чекаю тебе, як чекають солодкого діти.
Я люблю тебе. Вірю що ти набереш мене завтра.
не сумнівався, що вам сподобається 
