Зима приховала за осінь
Свої простирадла-знамена,
Цупкий килимок на підлозі,
Заходять знайомці до мене.
Зайшли Скобічевський, Панаєв,
Мені спокійніше тому, що
Я більше не вірю, я знаю,
Є правда, й брехня. Невмирущі.
Це ми дочвалаєм до «вмиру»,
А ці будуть далі на світі.
Одна у розбитім кориті,
А друга притирить сокиру.
І будуть собі пригощатись,
Міняючи долі і ролі.
Відкоркують все непочате…
І я їх прийму, без пароля.
