Я – степовичка, я - дитя привілля,
дитя шалених і сухих вітрів.
З народження вдихаю трав пахілля,
під солов` їний засинаю спів.
Моя колиска – з ковилу та м`яти,
із плетениць волошок пелехатих.
Моя колиска – з чарів горицвіту
немов з легенди, зі святого міту.
Вусате половіє в полі жито, -
я тут зросла, мені тут довго жити :
заронене зерно дорідне в душу –
за кожну персть землі гордитись мушу.
За кожне деревце, за кожну квітку,
за день морозний, і за сонце влітку,
за грона , що багрянцем на калині,
за небо зоряне, за дні в чарівній сині.
Тут зустріча душа моя світанки...
За долю – українську вишиванку!-
тобі спасибі, степовий мій краю,
За все, що буде, і за все, що маю.
Тетяна Купрій , 2004.
