UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Іванна Западенська: Під парасолею… - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Іванна Западенська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую тобі, Юро!))) Рада, що тобі сподобалось)))          
брама, 28.11.2015 - 19:15
Ну яке ж це графоманство! Ви, зразу видно,талановита людина. Не бійтеся нічого, і не слухайте нікого - пишіть.Якщо вже такий скупердяй на похвалу, як я, вас оцінив, то бути Вам знаменитою. Іванна Западенська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не знаю.. Як на мене, то навряд..Та й нащо мені та слава і знаменитість? Не для того я пишу, зовсім не для того. Але дякую Вам на теплім слові) Іванна Западенська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна за схвальний відгук!)(не подумайте, що це графоманство, просто я справді по-людськи Вам вдячна, пане... не знаю, як Вас звуть, пробачте)
Іванна Западенська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую Вам, за теплий коментар)) Нехай Бог дасть Вам багато здоров'я і всього найкращого!)) 
Іванна Западенська, 13.11.2015 - 16:23
Вже більш і мови не вистачає, образливо...Але я все одно ще вірю, що десь у світі є хоч крапля справедливості та добра) Сподіваюсь, колись добрих і справедливих людей стане набагато більше, аніж зараз)) Іванна Западенська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Красно дякую Вам, пане Василю, за Ваш відгук!)) Я й не думала, що це взагалі комусь сподобається, адже це лише опис мого буденного дня. Отак і минають мої шкільні дні - окремо від класного соціуму, колективу. А все тому, що у класі абсолютно ніхто не поділяє моїх переконань і вподобань, ніби я застаріла з ними, як для ХХІ століття. Сумно, прикро і дуже самотньо... Власне, це й стало головною причиною того, що я почала писати. Спочатку мені просто не було чого робити, а потім це стало моєю єдиною розрадою. Звісно, самотність - це не найгірше, що може буть у цьому житті, є і страшніші біди, проблеми і лиха. Та все ж, бути у цьому світі людиною-самітником - це дуже важка ноша, важка роль; це доволі важко, як для юної дівчини, котра, здавалось би, ще тільки-но почала своє життя. І вся біда тут в тому, що якщо не виправити це зараз чи в найкоротші терміни, то потім це вже ввійде у звичку, далі - у закономірність, а потім - у спосіб життя, що означатиме те, що доведеться "нести цей хрест" усе своє життя і завжди бути людиною-самітником, котрій не вистачає людського спілкування і, котра виливає усе, що її мучить лише на папір (ну, в моєму випадку - ще й на сторінки літературного сайту). І не подумайте, я не жаліюся. Жалітись взагалі не люблю. Просто іноді так хочеться поділитись з кимось наболілим, тим, що накипіло на душі іржею і, роз'їдає її своїми небезпечними токсинами, які паразитують на ній, наче більше їм немає де цього робити. Я взагалі надто швидко подорослішала, як на мене. Адже вже віддавна знаю, що таке біль, що таке зрада і, якими підлими і ницими насправді є люди, котрі цинічно забувають про інших і думають лише про власну шкуру; і, знову ж таки, я рано дізналась, що таке самотність серед чужих тобі людей, як в буквальному, так і в переносному сенсі. Бо ж у своєму класі, я - лише порожнє місце і, на мене звертають увагу лише тоді, коли комусь щось від мене потрібно, тобто, задля власної вигоди. Корисливі... Що більш казати... |
|
|
|||||||||||||||||||||||
