Я лишаюсь тобою й з тобою.
Серце в сум"ятті б"ється до болю.
Я не знаю чи потрібна та мить,
А коло серця безжально щемить.
Ти не думай, що я повернуся.
Я виживу... Як ти - я й не журюся.
І не треба казати, що плачу:
Я від горя шукаю те, що не бачу.
Бачуть очі і ти це добре знаєш,
Що край світу мене не чекаєш.
А кому потрібні безглузді слова?
У кінці лиш крапка і дивна дума
Про яскраве і світле сонце,
Що приємно усміха" у віконце,
Про чарівні і добрі діла,
А на скроні яскравіє сльоза.
Так дивно писати й ридати
Чи від розлуки примітивно усміхати"
І безнастанно казати:"Я твоя",
Хоч на серці біліє холодна зима.
Де та відповідь на ці запитання?
Хто зна", де й воно, оте моє кохання?
Може, тут зі мною, а, може, зокрема.
У крижині палає скривджена душа.
І не вірте тому, хто вам скаже,
Що бачив і вам колись покаже
Дивний світ, де добрі, щирі діла.
То не правда, то облуда й пітьма.
Дивно, що всі хочуть добра.
В унісон кричимо:"Нам не треба тавра"
А насправді сіємо квіти зла
І виправдовуємося:"То не наша вина."
