18.11.2015* 16:53
На кухні поставив варитися суп - треба зробити до приходу сина з інституту. Мию посуд. І раптом відчуття, що мене Хтось Кличе. Неявно, ледве-ледве відчуваю десь на периферії відчуттів думкою. Як ще передати це інакше, як ще описати це? Не знаю. Припинив мити посуд і сів за комп. Слухаю: невже можу іти у Мандри?
Тебе ніхто не кликав, бо ти сам весь час кличеш інших, не усвідомлюючи це. Кожна людина має поза звичними можливостями спілкування в межах Реальності, можливості мати таке спілкування поза межами Реальності, але одиниці це розуміють та навіть можуть користуватися цим. Це не яснобачення, це не виходи в Астрал та Ментал. Це принципово нова здатність людини і радуйся тому, що воно в тобі проросло та проявилося.
На твій оклик, який лине до Інформаторію Землі, відповіли багато людей. Відчуваєш це?
Ні. Тільки відчуття, що мене чекають на спілкування.
Так воно і є. Тебе чекають. Ти з ким хочеш мати спілкування?
Навіть не знаю. Я розгублений. Це має якесь відношення до Ради Землі?
Ні. Це банальна здатність людини, а Рада Землі - це здатність видатних людей. Ти там був?
Був. Бував. Не вірив цьому. Вважав це грою моєї буйної уяви.
Як люди радо ховаються за свою нібито хвору уяву! А все просто: треба вірити собі і навіть любити себе. Чи ти можеш любити інших, якщо ти не здатний себе любити¸ адже тільки в цьому випадку ти можеш щось дійсно велике віддати іншим, відростивши чи проявивши в собі це.
Можна паузу? Банальне: суп збіжить.
Можна. Чекаю на тебе.
Я повернувся. Хто ти?
Чи людина як? Чоловік чи жінка? А як ти відчуваєш?
Не знаю. Спочатку промайнуло щось стосовно Норвегії, а потім щезло. Немов хвиля змила щось ефемерне у воду.
Якщо я скажу тобі, що я не людина у звичному розумінні цього слова, то ти провіриш?
А у мене є вибір? Адже все що я можу, так це відчувати . От зараз з'явилося відчуття, що за нашою розмовою з тобою спостерігають уважно якісь істоти, мовчки. А ти немов трохи відсторонений від них.
Що ще ти відчуваєш? Хоча це не відчуття. Це - інша можливість бачити, не очима. Люди переконанні, що бачити можна тільки очима, але насправді таких можливостей значно більше, більше. То що ти бачиш?
Можна я придивлюсь?
Можна. Треба.
Не можу окреслити ні фігуру, ні образ. Немов розмитий по краям вертикальний кокон із закругленням в районі голови. Щось сріблясте, висить у просторі, у середовищі без визначення сторін. Зараз ті, що слухають, немов стали у півколо навколо тебе, а ти в центрі цього півкола. Вони зв'язані з тобою певними псевдонитками, я їх скоріше відчуваю, ніж бачу. У мене не вистачає слів, щоб передати свої відчуття та свої враження. Хто ви? Інопланетяни? Ви із інших вимірів?
Ні. Ми - люди. Ми теж тебе бачимо достатньо дивно. Так, наприклад, я бачу тебе у вигляді своєрідного веретена, яке світиться із середини перламутром і яке весь час мерехтить білими спалахами. Ми - люди. Просто ми можемо сказати тобі, що Тут, де ми зустрілися, нема ідентифікації за статтю та віком. Можливо, що нема і різниці між нами в тому, що та як вважати живими.
Ви хочете сказати, що ви померлі, що це мене Той світ покликав?
Ні. Це не Той світ. Як жде тобі пояснити? Уяви собі, що кожна людина має не тільки Тонкі Тіла на рівні Життя, так, читаємо: на рівні Домінанти Життя, а і на рівні Домінанти Розуму. Тяжко уявити таке несподіване? Та уяви. Тоді можна сказати, що ці Тонкі Тіла не є виразниками Життя, а тільки Розуму і вони народжуються, але ніколи не гинуть. В такому випадку в межах існування Розуму як окремого стану, окремого існування Домінанти в Реальності Розуму, ми є своєрідними відбитками людей.
Тяжко уявити.
Це перекреслює багато що навіть в тому, що я встиг Отримати від Ми...
О! Нарешті! Знайдено! Ми і є Ми, тільки ти вперше отримав можливість Нас бачити Думкою.
То ви не є конгломератом моїх попередніх втілень моєї Душі?
В тому числі. В тому числі! Ти час від часу вже бачив Нас, раніше, але ніколи не мав можливості спілкуватися безпосередньо.
Це тому, що мені зараз кепсько по здоров'ю і що я навіть розмірковую про наближення смерті?
Якій примітив! Це тому, що ти покликав Нас правильно.
Але я ж нічого не робив! Я не робив ніяких дій.
Ти тільки думав про різне. нібито незначне... Пригадай. як нібито несподівано колись ти раптом почав чути Голос.
Так. Я довго не усвідомлював, що маю Голос, що розмовляю не сам із собою.
Приблизно щось таке і зараз.
То ти маєш бажання говорити з Нами тепер в іншій якості?
Маю. Про що?
Про що хочеш. Тільки не все можна буде фіксувати та розказувати іншим людям.
А цю розмову?
Можна. Тільки виправ помилки, які ти насадив в тексті. Поспішаєш?
Ні. Мене турбує, що сина нема довго з інституту. Чи не трапилося щось?
Хочеш, щоб Ми подивились? Спробуй сам зазирнути.
Пробую... Нібито бачу його стоячим у маршрутці. Це такий транспорт.
Ти ніяк не можеш звикнути, що ми вільно бачимо все те, що ти бачиш, і що Ми знаємо твої думки?
А чому я не бачу таке ж у Вас?
Бо ще не здатний це робити. І це, повір, буде не простий Іспит, Бачити/Відчувати!
Втомився?
Нібито. Дійсно, навала тягаря на здатність мати з Вами спілкування...
Навчись відключатися. Пізніше поговоримо, але без фіксації.
Добре?
Так.
ID:
622097
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.11.2015 19:50:05
© дата внесення змiн: 18.11.2015 19:50:05
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
так і є... 
