Від горя посивіла ковила,
В місцях окремих навіть обгоріла
І гіркотою поміж трав лягла,
Мовчазним смутком, ніби оніміла.
Ця гіркота на протязі віків
Вливалася у долю сивиною,
Тут була мова, кілька «язиків» -
Війна була завжди тому виною.
Та і тепер, хоч мирний наче час,
Гірчить все більше ковила по степу,
Воює знову степовий Донбас,
А ковила попала знов в халепу.
Її б хоч трішки солоду в стебло,
Щоб мирне небо і хліба багаті.
Щоб горе ковилове зажило,
Вогонь по степу перестав палати.
Дякую, Віталію, за такий чудовий твір...Так уже заждалися ми мирного неба,та виходу з тієї халепи у яку ми попали "завдяки нашим недолугим керманичам"...