А спомин не згорнути у сувій...
Весняне сонце мружиться спросоння...
Ти так давно уже не мій...
Не мій... Не мій...
Злітали думи з мого підвіконня.
В досвітках тиші, зціплено-німої,
У кожнім поруху веснянім - ти...
З шпаринок зтлілих з присмаком любові...
Збагнути все і все це зберегти
Цей спомин не згорнути у сувій...
Весняне сонце щастя розсипає
А ти , як і раніше, - тільки мій
І жодну мить той спомин не згасає...
Із вітром пролітає з легким свистом,
В передранковім сні торкається до вій,
До ніг спадає чистим падолистом...
Цей спомин не згонути у сувій.