Це просто період такий,
коли світ сіріє,
коли сенсу не відчуваєш,
коли важко себе знайти.
Це просто такий душевний авітаміноз.
Весна незабаром, а ти й не бачиш,
не хочеш бачити.
І не твоя вина,
що не піднімаєшся з ліжка.
Не твоя вина,
що останньою краплею стає охолола кава.
Тобі б тепла, але ж ти не зізнаєшся, правда?
І не помічаєш сонця. Зовсім.
Ночами сидиш, думаєш.
Про що ж тут думати?
Ослабла, мабуть.
А місто таке тихе…
Визираєш з вікна
і бачиш ще сотні вікон,
сходи,
під`їзди,
люди…
Люди…
Не твої вони,
усі не твої.
Рідного ніяк знайти
не
вдається.