Вийшов на гору крутую,
Поглянув в безмежную даль.
Враз смуток у серці розтанув
І зникла у вічність печаль.
Побачив Карпати величні,
Зелені базкраї ліси,
Трембіти почув голосисті
Нема більш такої краси.
Побачив овечу отару,
Вівчар, що в кошару жене,
Побачив гуцулку-красаву,
Що їсти йому вже несе.
Зараз обніми він ніжно
Гуцулку-красаву свою.
І лиичко її білосніжне
Всміхнеться від щастя йому.
Засяють її оченята,
Полине між горами спів.
Хай чують величні Карпати,
Кохання своє він зустрів.
Побачив Карпати величні,
Зелені базкраї ліси,
Трембіти почув голосисті
Нема більш такої краси.
Карпатський край – чарівно-дивовижний
Ти для душі такий близький і ніжний!
Мелодією незбагненної краси
Знов заворожуєш серця нам на роки!
Твої пейзажі – це Творця малюнок!
Краси і чистоти – цілунок!
В печалі ти для нас – відлига,
Коли на серці сум і зимна крига…
Розтане сум з тобою по весні,
Розквітне серце квітами землі,
Постелять соковиті полонини килим,
І ми зустрінемо весну свою із милим!
Іван Мотрюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
