Снує павутину самотній павук.
У нього немає ідеї та цілі.
Метелика тільки манить до рук:
- Літай поки крила ще твої цілі.
Жорстокий, можливо, а може й ні
Ирію квіт розквітає згіркло.
То часом привидітись може мені:
Тепла його тихі і ніжні ріки
Яріють самотні під небом в тіні
Може, то смуток застиг навіки.
Он де видніє його межа,
Єднаючись з лезом твого ножа.
.Стули-но, мій друже, повіки.
