Спочатку був вибух, вогонь, лихоманка,
Розгублено з острахом глянеш довкола.
Ти просто знайома? Кохана? Коханка?
Душа в ейфорії, за мить уже квола...
Флюїди чиїсь опромінюють наче,
Отримуєш опіки, та не на шкірі.
Раптово зима, де ж сонце гаряче?
Блакить затягнули свинцем хмари сірі...
Ну все, відпалало, у пам'яті попіл.
Недуга здалася, близьким є одужання.
Та думка лунає, зненацька, як постріл:
Що поруч нікого, ти в зоні відчуження...
Гарний вiрш, Iрин Ка. Дiйсно, життя - це така штукенцiя, завжди на контрастах грае. У рiзному виглядi воно завжди з'являеться - то яскраве, блискуче, то раптом якесь сiре i тьмяне.
Тiльки от ви у 3 рядку, мабуть, хотiли написати "просто", а не "просно".
Дякую Дмитре, все вірно - життя має безліч віддінків, то виблискує на сонці, то обдає холодом і сірістю. Та кожен його бік цікавий і не повторний. Одруківку виправила. Завжди Вам рада!