Десь в Світі ревно плаче Мати –
ЇЇ зайняв вселенський тихий сум…
Чого б їй плакати – не знати,
Хтось хоче взяти сльози ті на глум.
Яке примхливе те Жіноцтво –
Світ пережив вже сотні хижих війн.
Не бійсь! Збувається пророцтво –
Через війну – вперед до кращих змін!
А Мати б’ється до загину,
За кожну краплю крові душу рве:
Зів'яли мальви біля тину,
Зі сходу вітер наскрізь в душу дме.
А як же Жінка, як же Мати?
Тих сліз гірких вже більш, ніж океан.
Вона молилась за Солдата,
Та він помер від вогнестрільних ран.
«Та що ж ти Світом нудиш, кате?
До моїх парубків ти й не доріс», -
Як на духу питає Мати…
Той голос довго в небі вітер ніс.
