Вже другу ніч у сни приходиш, мамо,
Ти ніби й тут, та десь стоїш в тіні,
Розплилася по всіх кутках, жадана,
Моя ти скорбна, часточка душі.
Не знаю, може ти моє сумління,
Напевно грішна, в чомусь винна я,
Прости мені, до Бога шлю моління,
Щоб з тіні вийшла й мене обняла.
Твою любов нема чим замінити,
Пустує місце біллю у душі,
Я на могилку вчора склала квіти,
Скупала їх в розкаяній сльозі.
Ми завжди відчуваємо свою провину перед батьками.А коли вони були живі - не находили часу, щоб сказати їм слова любові, обійняти, вислухати , допомогти.
горлиця відповів на коментар Валерій, 15.08.2017 - 16:15
Мама була завжди зі мною! Її ласка неперевершима, тому мені і бракує її біля себе. Дякую за вашу думку.