Він був таким іще за комуністів.
І поважав лише бариги ремесло.
Нечисті руки й помисли нечисті.
Обличчя – не обличчя, а мурло!
То м’ясо він рубав, а то приймав склотару,
Ніколи і ніде нічого не вивчав.
Прийшли нові часи і він шматок базару
Купив і гендлювать по-но́вому почав.
Він зараз «О, бля»-гарх» і у Верховній Раді
Свій інтерес блюде – краде і знов краде.
А щож закон? Закон не на заваді! (Та на закон плювали оті б…ді)
Безсовісне мурло ніде не пропаде!!!
Вам, «небожителі», фортуна спину гладить?
Красиві і святі хоч воду пий з лиця!
Та думаю, таки, вам зовсім не завадить
Дослухать тут мій маніфест митця!
Щоби сховать убожество культури,
Ви наш талант купуєте як одяг HAUTE COUTURE!
Та суть всієї вашої натури –
Збирання живопису й графіки купюр!
Хизуєтесь ви тим, що начебто спритніші
Й грошима краденими набиваєте мішки,
А нам лишаєте останні мідяки!
Та все одно ви всі, за нас – митців, бідніші,
І нам УЖЕ ДАРОВАНО БЕЗСМЕРТЯ для душі!
Бо садим ми сади й складаємо вірші!
А от од вас лишаться лиш гнилі мішки та миші!!!
Таки так - чимало! Алеж це ми їх повибирали. Бо боїмось усього нового, молодого агресивного, єнергійного. Село завжди вибирає того кого знає (просто знайомого незаложно від того чесний він чи ні), або пузатого чи солідного. Місто взагалі вибирає чорті шо. А жінки вибирають "кого завгодно аби не Юльку". Хіба не так? Чого ж ми дурні? - бо бідні! А чого бідні? - бо дурні!
