Чужа земля ніколи не ставала
Їм матір'ю. Хіба чужим гніздом!
Вони ж екзамен не один здавали:
Уміння, мову і в сім'ї роздор.
«Спасибі», – вимовила чисто,
Здалось, аж надто урочисто,
Сказала, як навчала ненька,
Коли була іще маленька,
Не оглядаючися, сміло,
Так як колись казати вміла.
Таксисту заплатила справно,
Нарешті закінчила справи
І повернулася додому,
Упевнена була в одному:
Нікуди їхати не буде,
А житиме, як і всі люди,
Та й правду нікуди подіти:
Допомогла добряче дітям –
У них є хліб, до хліба, житло,
То ж досить в чужині їй жити,
Де лиш чужі слова-розмови
(Їй довелось теж вивчить мову),
Та не така вона співоча –
Чужа… «Прости мені вже, Отче,»
– З цими думками піднімалась,
А серце все чомусь здригалось:
Чи то від надтяжкої ноші,
Чи від недоспаної ночі…
Ось поверх шостий, заповідний,
Такий близький для неї й рідний.
«Мабуть, сюрприз мене чекає, –
Подумала, – бо не стрічає
Її омріяний Микола.
А як кохалися ще з школи!..»
Вона нарешті подзвонила,
Та двері… жінка їй відкрила,
Яку не бачила ніколи.
Спитала: «Тут живе Микола?»
Подумала, що помилилась,
Злякалась, адже так втомилась.
Хотілось швидше відпочити
І з кочівним життям скінчити.
Та раптом голос чоловіка
Почувся з кухні: «Хто там, Віко?»
Він до дверей прийшов швиденько.
«Це я, – відповіла тихенько, –
Твоя дружина, прилетіла,
Давно ж зустрітися хотіли.
Вже досить роки марнувати
Будемо господарювати,
Тобі ж я слала добрі гроші,
Допоможи ж внести цю ношу,
Тут всім гостинці…» Та Микола:
«Пробачте, вас не знав ніколи…»
Й закрились двері перед носом…
Вони здались їй чомусь… косі.
І пересохло в неї в горлі…
Хіба буває більше горе?!..
Вона посиділа на сходах,
В думках своїх дійшла до згоди:
«Дарма вже правди тут шукати –
Найкращий спосіб – це тікати.
Нове життя почати зможу».
Лишила під дверима ношу…
Знов за кордон вона летіла
Шукать собі нового діла…
09.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
Так майстерно написали,неначе там самі відчували ,той біль ,що жінку цю спіткав...
Нажаль останнім часом випадків таких багато...Руйнуються сім*ї....А ,як же виживати???
