Твоя душа із відчаєм боролась…
Де ти набрався того лишаю́?
Не наражай на небезпеку і мою –
В своїй душі я відчай поборола.
Я відпустила все, що відпустилось,
В житті з’явився простір і мета!
Моя душа увесь непотріб виміта,
Щоб ні пилинки в ньому не лишилось.
Повідчиняй ти навстіж двері-вікна,
Хай вітер дме, ти протягів не бійсь!
Не нарікай, не плач, над лихом тихо смійсь,
Додай у душу трохи більше світла.
І хто сказав, що предків твоїх тіні
Давно забуті, стерті вже давно?
І не в житті все було, чуєш, а в кіно,
І стерлась тінь у мороці осіннім?
Не вір, останньою вмира надія!
Перезимуй, весна таки війне,
Ми попід хмарами лелеками гайнем:
Все ж збудеться моя прадавня мрія.
