Чорний біль окутав душу, чорний страх.
Понад світом плине-лине чорний птах.
Спалахнула та й пала Полин-зоря.
Загасити б мирний атом, тільки ж як?
Чи спасаються ж нарешті? Де там. Жах!
Нап’яли, та тільки ж рветься саркофаг.
Щоб надійне спорудити укриття –
нам не вистачить ні грошей, ні життя.
Загнуздати б монстра дикого якби.
Та виходить – ми є атома раби.
Вже новий реактор сіє чорний дощ.
Є Чорнобиль, Фукусіма. Далі що?
Від владик ми тільки й чуємо "ля-ля".
Стогне-гине замордована Земля.
І невидимий витає чорний дим.
І труїть поля й моря, хати й сади.
Вже ж усім-усім розкаятися час,
щоб простив, а, може, й спас Всевишній нас.
Хай же світить людям злагода й любов.
І поможе нам тоді єдиний Бог.
Будь спасителям довіку вдячний ти,
та новітньої біди не допусти!
Вже ж із неба чути праведні слова:
"Схаменіться! Мирним атом не бува!"
Не бува чужого горя, не бува.
Мирний атом – то загроза світова.
2013
