Давно ця казка почалась
-Коли Петро іздав указ.
Вікно в Європу прорубив
-Щоб кожен як в Єропі жив.
Та трапилося навпаки
-Постали нелегкі часи.
Кріпацтво та нові вітри,
Що часом в хащі завели...
І на Росії свій народ
Набрав неначе води в рот.
Бо не місцеві в них царі,
А із Європи теж пришли.
Кріпацтво і на Церков брані
-Були часами їх друзями.
І Патріарха відминили,
Козацьку Січ заборонили. (1)
Та розрішили воювати
-Другим свободу здобувати.
Ще можна пити і палити,
По течії в пригодах плити.
Хіба тепер уже не так?
І це не Ребінтропа пак.
Свободу здобуваєм ми,
А вони мріють що собі.
Обох навчають воювати,
Людські оселі руйнувати.
І прикро кожній стороні
-Що знов постали ті часи...
Сумна знов казка опинилась,
Та мабуть також Божья милість.
Та мабуть є і в ній нагода,
Щоб була справжня перемога.
(1)-Запоріжська Січ
8 грудня 2017
Таке життя нажаль тепер
Хто ,що бажав додому пер
Країна досі у війні
Не краще ні тобі ,ні мені...
А цар все хоче собі рабів
Нам така доля, все у боротьбі...
У сумній казці опинились
За, що отака Божа милість?
