Цикл
Людмилоньці улюбленій присвячую
1
Безмірно більше
свіч
стояло в дні
безмірно більш
ніж бачилось мені
аніж наплакалось мені
то розпускалися
бутончики в огні
та й розпускалися бруньки
в весні, в весні
то білі вишні!
що нас стріли
як у сні...
не цілувалися ще ми
о ні
іще безсмертніше у нас щемить
у серці
той квіт
той білий у безсмерті слід
теплий Привіт!
що я — згорю
згорю у вишньому
Огні!
із Бога
це наплакалось
мені...
я цілував той білий цвіт у сні...
із Духа назітхалось це
мені
і мені тільки що п’ятнадцять літ...
так досягає
вишень білий квіт!!
2
Стою в любові
й не поворухнусь...
і слова не скажу
бо відлетить...
і що мені
на світі жить?
хто я!
протагоніст її!
суботствуйте
у мені дні
й всі шість мільярдів
тих холодних... діти!
в Христі —
в любові відлетіти
торкнутись ліктем
тих,
хто зсолонів...
суботствуйте, безмовнії
пісні
в мені
не посирітствуйте!
ви в вічному Огні!
о ні!
ні, вам не кам’яніть!
суботнє
слово —
не
створити
воно —
захоче
народитися
і народити
й тягти
як благодать на вишині
то люблять
й камінь
в тії дні
народжений
Христос
єсть
вічне жичє
Христос покладений
на камені
3
Закриє світ юність —
наповниться теплом літо...
ми тут такі
зігріті...
ми — тут —
таки зігріті
Нема клею у весен —
розспівається світлом літо...
ми постараємось
правдіти
омолодимось правдіти
розчерствіють правдисти
Ми тут будем любити
ми — тут —
будем любити!
Перший дім заслюдений
і другий заслюдений...
Чи є в тебе серце?
чи будеш ти людяний??
«Дай Мені
твоє, сину, серце...»
Чи будеш ти
людяний?
Будеш
людяним?
19.04.2014
