Ми досі відшукуємо причетних,
А мали би навчитися прощати.
Як листя падає на землю,
Так я зронила твоє ім'я.
Випещене в любові,
Воно не має варіантів.
Як ти будеш далеко,
Я згадуватиму
Осінні доторки.
Той нагадував синій оксамит,
А той - пурпуровий дамаскин.
На догоду часу ми
Дозріли,
Але ще не стали
Плодами пізнання.
Просто відліками є
Досі,
Тому
Тішимося з піднебесної ніжності,
А хтось ріже наш час,
Відтинає,
Наганяє хвилі смутку.
Не вмію пірнати,
З пересторогою плаваю,
Але милуюся безупинно.
Вода обіймає
Відчутно,
Колючим струмом,
Але ти - надійніше.
