Почнемо із того, що всім – мовчать:
Зачало із того, що Бог
вхопив узника...
Зачалось над лісом блискать й тріщать –
І ревнула! як дном стала,
деком стала–
земля де встала –
вся обнаженна злітала
Музика!!
І майтеся, трави, якого ви маєте
в мені союзника!!
Рождатиме – долі кидатиме,
небо благатиме! Умрете –
згори провожатиме
невблаганна всемузика!.. Бог зачав.
Народжуватимете – кричатимете…
Прострілюючись – волатимете:
Мете!
Мете! – холодним жужикам!
Волатимете! – Небо благатимете!
Зігрієтесь! – Небо благатимете:
Коротше б…
Не до скорочень!
Небо мете!! Більш – небо мете:
Од такої усі небо матимете…
Ціпурками жовтенькими! –
в тепле сонечко побіжите.
Я лиш усміхатимусь в сонці,
про те.
Я вимів. – Бог мною...
І лагідне сонечко.
Ніби й не бігли тририми.
Як би й не бахкало складносурядними
складками – і ще дверима…
Ніби не виходили і не хрестились,
як не в щілинах на стінах –
не хрести лиш…
Учуйтеся, трави,
бо й так покроплю…
похрещу – як ще не хрестились…
Я віддам себе.
Вже віддав себе:
жари вставатимуть,
бігатимуть, малюватимуть
гнів наготовлюють, біг і тририми –
не знатимуть.
І се та ж музика – тиха,
лягла за дверима…
вляглась над лісом
нечастими пересвірками…
був то Ієгова,
явив нам Христос –
добре хреститиметесь;
станете всі Його свідками…
Дух в Музиці! – навіть не звідаєте,
і для чого і звідки.
Ніби не виходили і не хрестились,
як не в щілинах на стінах –
не хрести лиш…
Покотились, діла.
Покотились…
13.01.2007
