Я – Макарій, і Фелікс, і Герій,
Троє нас, християн,
потайком ми дивились,
Як левиця, розсердившись
на злих тарсян – гризла двері:
Перед тим на піску на арені
мирно лащилася до трьох мучеників-християн,
Там лежала... Було чудо.
Христовою силою.
– Відчиніте левиці! Уже й двері зламались!! –
схвилювався народ,
І стовклись, й закричали...
Ба! й ведмідь –
він роздер вже трьох
нехристиян –
Лизав рани Тараху, і Прову, й Андроніку!
Товксь народ – всім вже п’яний...
– Терентіан! – крикнув звір той, проконсул –
Терентіан! кінчай всіх,
бо народ вже йде за християн!
Й тих – Тараха, і Прова, й Андроніка –
розсікли.
Ми до самої ночі молились, ховались,
не йшли...
Потім – гах! грім і блискавка, й буря,
і – землетрус!! й воїни – утекли...
І три свічки, – три зірки –
де святі – і ми їх взяли.
У печері - по другий бік згір’я –
заклали, сховали.
І три свічки небесні! Ох! –
їх десь не стало...
...Я – Макарій, Фелікс і Герій,
Хочем тут звікувать:
І зарийте нас теж – в тій печері.
17.03.2007
