Так хочется побути слабим,
так хочется поплакати в "плече".
Щоб сльози полилися градом,
і виговорити усе,що на душі "пече".
А ще забратися високо на вершину,
і все,що напекло кричати що є сил.
Так щоб очистити свою середину,
і викрикнути з себе увесь цей негатив.
Ту тяготу,що тисне що є сили,
так хочется вже скинути з гори.
І ті думки,що так мене гнобили,
як бульбашки по річці потекли.
Ось-ось я так зроблю як і хотів,
ось-ось поплачу або прокричу.
Але щось побоявся-непосмів,
чи не зачепить це мою сімю.
Тож вирішив так жити як живу,
ховати слабість десь у середину-у собі.
І крокувати ще упевненіше по життю,
бо я мужчина-тому недам своїм я примхам волі.
