На роботу, кожен знає,
Жінка ТАК не виряджає,
А положить у торбину
Хліба, сала, цибулину
Може, ногу із курчати,
А в кишеню – грошенята.
Ну трояк, чи може два,
Три ще інколи бува.
А Петру дружина Клава
Копійки в кишеню клала:
Понеділок, чи вівторок –
Все по сорок та по сорок.
Звісно, хлопці шкалять зуби:
- Ти, Петро, штани загубиш!
На обід у гурт не кличуть,
А один сказав у вічі:
- Видно жінку не голубиш,
Слабувато її любиш.
Будь мужчина!
Ніс не вішай!
Стане враз вона щедріша.
Ось у дім Петро з’явився,
Зразу вмився, поголився,
Сам і в хаті прибирає,
Сам і килим вибиває,
На дружину тисне оком,
То плечем її, то боком.
Ось і спати вже лягають.
…Цілу ніч її кохає,
Все цілує, обнімає,
І шепоче ті слова,
Що п’яніє голова.
А під ранок у безсиллі
Провалився у сон милий.
Як будильник дзеленчав,
Він, сердега ледве встав.
На роботу став збираться,
Взяв монети.
Що це? Двадцять.
Ще й записку положила:
«Ти й ще казишся із жиру?!»
Любі наші жіночки!
Серед вас нема таких?
22.03.1987, Згурівська РЛ
