Вдягнула осінь з бурштину намисто;
Літає всюди павутини сіть.
Прокинулось моє прекрасне місто,
Вбираючи у себе гул століть.
Летять у вирій втомлені лелеки...
Я відчуваю ніжний щем вітрів.
У спогадах - відлуння літ далеких
І нескінченний гомін журавлів.
Я народився й зріс у цьому краї;
Шкільних уроків тут пізнав нудьгу...
Відчув шалені почуття безкрайні
І поцілунку першого жагу.
Життя проходить... Втомлений роками,
Вітрами загартований й буттям,
Я притулюся до долоней мами,
З тривожним та сумним передчуттям...
Роки летять так швидко й невблаганно...
Йдемо у вічність, у блакить небес...
Життя прекрасне та багатогранне
І кожен з нас несе свій біль... Свій хрест...
Та все ж пасує осені намисто
І до лиця їй павутинок сіть...
Вже засипає сивочоле місто,
Вбираючи у себе гул століть...
Щасти Вам... 
