А мати ніяк не збагне,
Що хлопчик її вже мужик,
Що досвід її не візьме,-
На віру щось брати не звик.
Ніяк не збагне: та земля,
Держава, навіщо йому?
Город є, хатина своя.
Все інше хай зникне в пітьму.
Ідея, ціною в життя,
Хіба тому вчив її Бог?
Сиділи б поодаль звитяг,
Тихенько дотліли б удвох.
Та хлопчик її вже мужик.
Не рви йому серце, не край.
Свідомо іде на ризик…
Молись і за нього, й за край.
