А уяви собі, що ми останні
Вона і Він, що залишились на Землі.
Який це дріб’язок, колишні сподівання?!
Лиш мають сенс, коли рука в руці …
І не втечеш тепер за сивий обрій,
Від себе теж без сенсу утекти,
У цьому краху автострад і колій
Одна рука завжди в одній руці …
І кожен день Вона для нього інша,
І кожен день у нього свій сюжет,
І не шкодуєш пісні ані вірша,
І кожна мить - це мов цілий сонет …
І весь гориш від мрій і від нестями,
У ній сховався твій чудовий світ,
І має сенс лиш те, що є між Вами,
Кому й навіщо Вам писати звіт …
Немає сенсу більше у образі,
В нерозумінні надпростих речей,
І десь блукаючи у Лондоні чи Празі,
Не зводиш з неї цілий день очей …
І цінність дотику та ніжності захмарна,
Немає цінника для погляду і слів,
І кожен день: ти просто диво, яка гарна,
Весь світ пропав, щоб ти цю правду зрозумів …
І поки десь в загубленому світі
Тримаються за руку Він й Вона,
І зустрічають день у спільному привіті,
І ціла вічність – це слова, слова, слова …
І поки десь в загубленому раї
Тобі одній написані слова,
І поки десь хоч хтось когось чекає,
І поки десь … є Він і є Вона …
...
Біля першої тридцять ти досі блукаєш - кращого ніби немає,
а поряд крокує твій вірний пес.
на душі стає тепло, від того, що знаєш - вдома тебе хтось чекає.
або навіть не вдома. а просто. Десь.
Гарний вірш!Життєво.. 
