Рученьки терпнуть, злипаються віченьки,
В горлі першить і першить.
Вдень працював і молився всю ніченьку
Як би COVI не вхопить.
Горе усім, на роботі в безвиході
Масок тих, спреїв нема.
Далі виконуєм "бабушок" прихоті,
Мов назріває війна.
Графік хоча б на коротку годиноньку
Важко чомусь скоротить,
Я ж усього лиш маленька людинонька
І без хвороб хочу жить.
Люди, скажіть, чи такі вже погані ми?
Чом не для нас той закон.
Знову я рідним дзвоню з побажаннями,
На Київстар й Водафон.
Милі мої, я вас прошу лишайтеся
Вдома, не варто блукать.
З дітьми своїми повчіться, пограйтеся
Спробуйте час не втрачать.
Це ж бо не смішно, довкола трагедія
Світом блукає чума.
Досить вам гратися, любі, в комедію
Жартів тут зовсім нема.
Сидячи тут на роботі, дивуюся,
Як ігноруєте це.
Парочки далі муркочуть, цілуються
Геть не ховають лице.
Люди старенькі, в тролейбуси з тачками
Їдуть провітритись десь.
До операторів, просто з балачками
Чи, прочитать смс…
Боже, якщо ти нарешті почув мене,
Дай їм терпіння хоч грам.
Видно що кимось було це задумано,
Й ми заслужили цих драм.
Скільки ж на ниточці цій я висітиму?
Тихо з роботи піду.
Краще здорова удома сидітиму,
Ніж за грошима - в біду.
Неначе небо потемніло,
Неначе люди подуріли,
назустріч смерті вони йдуть,
як зомбі без тями бредуть.
Та ще й регочуть...
І бастують "Грошей нема!!!"
- вони кричать.
Потрібно було відкладать.
На чорний день.
Вони не знали...
Пропили все і прогуляли
