Спочатку боязно, а далі більш рішуче
Зійшов із неба скульптор (може, благодать?).
Довкола стісує кути різкі й гострющі —
І майстра того вже нікому не вблагать.
Втомившись вкрай від філігранної роботи,
Він в оповідача утілився за мить
І ллє на нас чужі історії й секрети.
Вже довго ллє — як хоче — хай торохкотить.
Далеко він блукав, багато чув і бачив.
Із мандрувань приніс великий цей вантаж.
Щось з того, що узнав, по - своєму тлумачив,
Й це був його тріумф, а з ним--ажіотаж.
Явивши всі свої можливості й таланти,
Був задоволений, хоча й валився з ніг,
Та до кінця здаватись він хотів галантним,
Тому цей дощик накрапав, допоки міг.
Важкий тягар спові́дань ліг на плечі зелу -
Все чо́лами й чубами клониться униз.
Я, втрапивши у підняту дощем кушпелу,
У дійство вклинила наївний цей реприз.
Дощ був спочатку надоїдливим, а потім через велику спеку і сильних суховіїв став таким проханим і довгочеканим! Гарно намалювали,дорога Валентинко про наївний цей реприз! Просто
Натхнення Вам і процвітання на поетичній ниві! Щастя і гарного настрою!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарна картина літнього дощику. 
красиво...майстерно 
Дякую 
