|
Цветочная вязь художницы Билокур Екатерины Васильевны (Украина, 1900-1961)
"Если бы мы имели художницу такого уровня мастерства,
то заставили бы заговорить о ней целый мир".
Пабло Пикассо
Укр. нар. песня - Цвіте терен
Натюрморт с колосками и кувшином. 1959
Екатерина Билокур родилась в селе Богдановка под Киевом в семье крестьян и ничего не предвещало ей стать художницей. В начале ХХ века в селе девушкам уготована была совсем иная участь — ранний брак, заботы о муже и детях, хлопоты по домашнему хозяйству, работа в поле.
Совсем другими были мечты маленькой Катри — с раннего детства девочка хотела рисовать. И несмотря на то, что в селе нельзя было достать ни красок, ни бумаги, она делала самодельные кисти из прутиков и клочков шерсти, а рисовала на кусочках полотна, которое брала у мамы, или на дощечках, которые находила у отца. К младшему же братику, которого отдали учиться в школу, испытывала особую зависть — ведь у него были тетрадки!
Однажды Катерина взяла одну из них и разрисовала чудесными рисунками. Надеясь порадовать родителей, она развесила в комнате свои сказочные картинки. Отец, заметив такое творчество, сжег их в печке. С тех пор родители не только запрещали ей рисовать, а наказывали розгами, желая отучить от бесполезного занятия.
Цветочный натюрморт с орехами. 1948
Екатерина не провела в школе ни одного дня. Читать она научилась сама практически за неделю по букварику, который дал ей отец. А потом читать любимые книги девушке приходилось тайком от матери, которая находила все новую работу дочке, чтобы отвлечь от книг. Отсутствие начального образования помешало Катерине учиться в художественной школе. В 1920-е она отправилась в Миргород поступать в художественное училище, взяв с собой лучшие рисунки, но без аттестата документы не приняли.
Цветы и калина. 1958
Богдановские яблоки. 1950-
Девушка продолжала рисовать, а сопротивление родителей продолжалось. В 1934 году, доведенная до отчаяния преследованием матери, она пыталась утопиться в реке на ее глазах. Только после попытки самоубийства мама позволила рисовать и не принуждала к замужеству, а Катерина, простудившая ноги в холодной воде, на всю жизнь осталась инвалидом.
Мальвы и розы. 1954-58
Пионы. 1946
Известность Екатерине Билокур принесли ее цветочные композиции. Художница выписывала каждый цветочек и все ее работы отличаются тщательной детализацией. Над одной картиной мастерица могла работать год. Зимой она писала цветы по памяти, зато весной и летом она работала и в поле, и в саду и даже могла ходить за 30 км., в соседний Пырятинский лес, чтобы нарисовать ландыши.
Известно, что художница никогда не срывала цветы. Она говорила: «Сорванный цветок, как утраченная судьба». Может быть, поэтому ее живые букеты с пионами, ромашками, розами, мальвами, лилиями обладают особой магией, завораживая зрителей!
Все идет, все проходит. 1950-е
Георгины. 1957
Екатерина Билокур стала известной художницей в 40 лет, а помог случай. Как-то она услышала по радио песню «Чи я в лузі не калина була» в исполнении Оксаны Петрусенко. Слова песни так тронули художницу, что она написала письмо известной киевской певице. Рассказав о своей личной драме и мечте, она вложила рисунок с изображением калины.
Петрусенко заинтересовалась судьбой талантливой девушки и показала его своим знакомым киевским художникам. Очень скоро к Екатерине в Богдановку приехали представители Полтавского дома творчества. И свершилось чудо: удивительные работы никому неизвестной, но одаренной художницы отобрали для персональной выставки. Первую выставку ее картин провели в Полтаве, а вскоре и в Киеве.
В Богдановке на загребле 1955
Букет цветов. 1959
Многие натюрморты Билокур сегодня сравнивают с французским натюрмортом, а темный фон ассоциируют с голландской живописью старых мастеров. Между тем, Катерина Билокур никогда не училась рисовать профессионально, а своим учителем называла природу. Впервые художница побывала в музеях Киева и Москвы после своих персональных выставок. Искусствоведы называют художницу самородком, талантом от Бога.
После войны картины Билокур регулярно приобретал Киевский музей народного декоративного искусства. Сегодня большинство работ народной художницы хранятся в этом музее и в Яготинской картинной галерее, в частных собраниях картин почти нет. Всего за свою жизнь Екатерина создала около ста работ.
Колхозное поле. 1949
Богдановские розы, черкасский виноград. 1957-1958
После войны к Екатерине пришло всемирное признание. Три картины Билокур: «Царь-колос», «Березка» и «Колхозное поле» участвовали в международной выставке в Париже в 1954 году. Увидев их, Пикассо поинтересовался их автором, и когда ему ответили, что это работы простой крестьянской женщины, он сказал: «Если бы у нас была художница такого уровня мастерства, мы бы заставили говорить о ней весь мир». Видимо, не только Пикассо покорили картины Билокур, после выставки во время транспортировки в СССР картины были похищены. И они до сих пор не найдены.
Будьте здоровы, с урожаем. 1954
Цветы и калина (фрагмент). 1958
Личная жизнь у Екатерины не сложилась. Она была привлекательной девушкой и поклонников в родном селе хватало, но никто из них не понимал ее увлечения живописью. Женихи удивлялись и требовали оставить творческие грезы, говоря «Как? Моя жена будет мазилкой!?». И Катерина не спешила замуж. Уже в зрелом возрасте она почувствовала одиночество, ей очень хотелось разделить свои радости и горести с близким человеком, а в селе ее не понимали. Свои мысли и переживания она оставила в письмах к киевским искусствоведам, с которыми переписывалась, и в своей автобиографии. Все ее строки проникнуты лиризмом и искренней доверчивостью.
Садовые цветы. 1952
Листья. 1950-е
Несмотря на то, что картины Билокур покупали музеи, постоянно проходили ее выставки, Екатерине было присвоено звание народной художницы и назначена большая пенсия, в лучах славы она не купалась. Художница по-прежнему жила в старом родительском доме, к тому же ухаживала за больной матерью, а сама она уже была больна раком. До последнего дня рисовала самодельными красками и кистями свои любимые цветы, ведь в душе художницы по-прежнему была весна.
Пшеница, цветы, виноград. 1950-1954
Картинки по запросу "яблочный спас в живописи""Натюрморт "Цветы, яблоки помидоры". 1950
В Богдановке, где родилась и провела всю жизнь художница, открыт мемориальный музей. Возле дома — памятник Е. Билокур работы ее племянника — Ивана Билокур. В доме хранятся личные вещи, документы художницы, некоторые картины, а последняя работа, которую Екатерина не успела закончить, стоит на мольберте — георгины на голубом фоне.
В Шрамковском районе на Черкасской земле. 1955-56
Цветы на голубом фоне. 1942-43
Вокруг дома Билокур, как и при ее жизни, растут цветы. О них так восторженно, и так душевно писала Екатерина в одном из своих писем: «Так как же их не рисовать, когда они такие красивые? Ой Боже ж мой, как глянешь кругом, то та красивая, а та еще лучше, а та еще чудеснее! И как бы склоняются ко мне и говорят: „Кто ж нас тогда будет рисовать, как ты нас покинешь?“ То я все на свете забуду — и снова рисую цветы».
Цветы за плетнем. 1935
Цветы в тумане. 1940
Царь-колос. 1949
Цветы и березки вечером. 1950
url>http://wikioo.org/artist
Перевела на украинский язык 13.02.21 15.20
Квіткова в'язь художниці Білокур Катерини Василівни (Україна, 1900-1961)
"Якби ми мали художницю такого рівня майстерності,
то змусили б заговорити про неї цілий світ ".
Пабло Пікассо
Укр. нар. пісня - Цвіте терен
Натюрморт з колосками і глечиком. 1959
Катерина Білокур народилася в селі Богданівка під Києвом в родині селян і нічого не віщувало їй стати художницею. На початку ХХ століття в селі дівчатам уготована була зовсім інша доля - ранній шлюб, турботи про чоловіка і дітей, клопоти по домашньому господарству, робота в полі.
Зовсім іншими були мрії маленької Катрі - з раннього дитинства дівчинка хотіла малювати. І незважаючи на те, що в селі не можна було дістати ні фарб, ні паперу, вона робила саморобні пензлі з прутиків і клаптиків шерсті, а малювала на шматочках полотна, яке брала у мами, або на дощечках, які знаходила у батька. До молодшого ж братику, якого віддали вчитися в школу, відчувала особливу заздрість - адже у нього були зошити!
Одного разу Катерина взяла одну з них і розмалювала чудовими малюнками. Сподіваючись порадувати батьків, вона розвісила в кімнаті свої казкові картинки. Батько, помітивши таке творчість, спалив їх у грубці. З тих пір батьки не тільки забороняли їй малювати, а карали різками, бажаючи відучити від марного заняття.
Квітковий натюрморт з горіхами. тисячу дев'ятсот сорок вісім
Катерина не провела в школі жодного дня. Читати вона навчилася сама практично за тиждень по Букварику, який дав їй батько. А потім читати улюблені книги дівчині доводилося потайки від матері, яка знаходила все нову роботу доньці, щоб відвернути від книг. Відсутність початкової освіти завадило Катерині вчитися в художній школі. У 1920-х вона вирушила до Миргорода надходити в художнє училище, взявши з собою кращі малюнки, але без атестата документи не прийняли.
Квіти і калина. 1958
Богданівські яблука. 1950
Дівчина продовжувала малювати, а опір батьків тривало. У 1934 році, доведена до відчаю переслідуванням матері, вона намагалася втопитися в річці на її очах. Тільки після спроби самогубства мама дозволила малювати і не примушувала до заміжжя, а Катерина, застуди ноги в холодній воді, на все життя залишилася інвалідом.
Мальви і троянди. 1954-58
Півонії. 1 946
Популярність Катерині Білокур принесли її квіткові композиції. Художниця виписувала кожну квіточку і все її роботи відрізняються ретельної деталізацією. Над однією картиною майстриня могла працювати рік. Взимку вона писала квіти по пам'яті, зате навесні і влітку вона працювала і в поле, і в саду і навіть могла ходити за 30 км., В сусідній Пирятинський ліс, щоб намалювати конвалії.
Відомо, що художниця ніколи не зривала квіти. Вона говорила: «Зірваний квітка, як втрачена доля». Може бути, тому її живі букети з півоніями, ромашками, трояндами, мальвами, ліліями мають особливу магію, зачаровуючи глядачів!
Все йде, все минає. 1950-і
Жоржини. тисяча дев'ятсот п'ятьдесят-сім
Катерина Білокур стала відомою художницею в 40 років, а допоміг випадок. Якось вона почула по радіо пісню «Чи я в лузі НЕ калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Слова пісні так зачепили художницю, що вона написала лист відомої київської співачці. Розповівши про свою особисту драму і мрії, вона вклала малюнок із зображенням калини.
Петрусенко зацікавилася долею талановитої дівчини і показала його своїм знайомим київським художникам. Дуже скоро до Катерини до Богданівки приїхали представники Полтавського будинку творчості. І сталося диво: дивовижні роботи нікому невідомої, але обдарованої художниці відібрали для персональної виставки. Першу виставку її картин провели в Полтаві, а незабаром і в Києві.
У Богданівці на Загреблі 1955
Букет квітів. 1959
Багато натюрморти Білокур сьогодні порівнюють з французьким натюрмортом, а темний фон асоціюють з голландської живописом старих майстрів. Тим часом, Катерина Білокур ніколи не вчилася малювати професійно, а своїм учителем називала природу. Вперше художниця побувала в музеях Києва і Москви після своїх персональних виставок. Мистецтвознавці називають художницю самородком, талантом від Бога.
Після війни картини Білокур регулярно набував Київський музей народного декоративного мистецтва. Сьогодні більшість робіт народної художниці зберігаються в цьому музеї і в Яготинської картинної галереї, в приватних зібраннях картин майже немає. Всього за своє життя Катерина створила близько ста робіт.
Колгоспне поле. 1 949
Богданівські троянди, черкаський виноград. 1957-1958
Після війни до Катерини прийшло всесвітнє визнання. Три картини Білокур: «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» брали участь в міжнародній виставці в Парижі в 1954 році. Побачивши їх, Пікассо поцікавився їх автором, і коли йому відповіли, що це роботи простий селянської жінки, він сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б говорити про неї весь світ». Мабуть, не тільки Пікассо підкорили картини Білокур, після виставки під час транспортування в СРСР картини були викрадені. І вони до сих пір не знайдені.
Будьте здорові, з урожаєм. 1954
Квіти і калина (фрагмент). 1958
Особисте життя в Катерини не склалася. Вона була привабливою дівчиною і шанувальників в рідному селі вистачало, але ніхто з них не розумів її захоплення живописом. Женихи дивувалися і вимагали залишити творчі мрії, кажучи «Як? Моя дружина буде Мазилка !? ». І Катерина не поспішала заміж. Уже в зрілому віці вона відчула самотність, їй дуже хотілося розділити свої радощі й прикрощі з близькою людиною, а в селі її не розуміли. Свої думки і переживання вона залишила в листах до київських мистецтвознавцям, з якими листувалася, і в своїй автобіографії. Всі її рядки пройняті ліризмом і щирою довірливістю.
Садові квіти. тисяча дев'ятсот п'ятьдесят дві
Листя. 1950-і
Незважаючи на те, що картини Білокур купували музеї, постійно проходили її виставки, Катерині було присвоєно звання народної художниці і призначена пенсія, в променях слави вона не купалася. Художниця як і раніше жила в старій батьківській хаті, до того ж доглядала за хворою матір'ю, а сама вона вже була хвора на рак. До останнього дня малювала саморобними фарбами і пензлями свої улюблені квіти, адже в душі художниці як і раніше була весна.
Пшениця, квіти, виноград. 1950-1954
Картинки по запросу "яблучний спас у живопису" "Натюрморт" Квіти, яблука помідори ". 1950
У Богданівці, де народилася і провела все життя художниця, відкрито меморіальний музей. Біля будинку - пам'ятник К. Білокур роботи її племінника - Івана Білокур. У будинку зберігаються особисті речі, документи художниці, деякі картини, а остання робота, яку Катерина не встигла закінчити, стоїть на мольберті - жоржини на блакитному тлі.
У Шрамківський районі на Черкаській землі. 1955-56
Квіти на блакитному тлі. 1942-43
Навколо будинку Білокур, як і при її житті, ростуть квіти. Про них так захоплено, і так душевно писала Катерина в одному зі своїх листів: «Так як же їх не малювати, коли вони такі красиві? Ой Боже ж мій, як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краще, а та ще чудеснее! І як би схиляються до мене і кажуть: "Хто ж нас тоді буде малювати, як ти нас покинеш?" То я все на світі забуду - і знову малюю квіти ».
Квіти за тином. 1935
Квіти в тумані. 1940
Цар-колос. один тисячу дев'ятсот сорок дев'ять
Квіти і берізки ввечері. 1950
[Url> http://wikioo.org/artist
Переклала українською мовою 13.02.21 15.20
ID:
904629
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 13.02.2021 15:31:52
© дата внесення змiн: 13.02.2021 15:31:52
автор: Тома
Вкажіть причину вашої скарги
|
