|
О, світе мій теплий, м'який і єдиний,
Ти й досі моя незбагненна краса:
Криниці, озера, ліси й полонини,
Палають калини, печуть небеса.
Розплющуйте очі, обійми даруйте
Навколо живому й шануймо Творця,
Купайте волося промінням пшениці
І квіти у коси вплітайте зрання.
Співайте камінням, сонцю всміхайтесь,
Дерев не цурайтесь, цілуйте гілля,
Про долю кургану спитайте в туману
І біль його серця змеліть у жорна.
Провідуйте гори, бо раптом тополі
Образили сніжну її сивину —
Корінням шпиняють і так докучають,
Мов змії вповзають в її глибину.
А гори, як гори, їм ворог — тополі,
Від пуху сверблять і каміння жбурля.
Побиті тополі та змучені гори,
Над їх ворожнечей стерв'ятник кружля.
І все, що я бачу і що відчуваю,
Наповнює душу господнє тепло.
Так повняться ріки, озера, моря,
Підземна жива течія.
Між образом Бога, від смерті й пологам
Спускаємо дух та ідем в небуття.
Одних пеленаєм, інших ховаєм
І ця домовина є стартом життя.
А тінь пуповини єднає неспинно
Із матір'ю, світом, з її молоком.
Народженний стоном,
Пройшовши крізь лоно
Під наглядом Бога і Духа Його.
І перше повітря вуста у вуста,
Дитина вдихає, Творець надиха.
Ім'ям нарікають архангели душу,
До крил тягне ручки, мов хвиля на сушу.
І серце у грудях б'є кров молотком,
І світить народжений ніжним теплом,
Співають лелеки, дельфіни, земля,
З каміння сичить від поваги змія
І схилиться мудра її голова.
А мати любов'ю дитя спелена
І світло проллється з землі до небес,
У кожний куточок самотніх сердець,
Посіє любов і вона проросте.
Розквітне планета і сонце зійде,
І зорі в хатинку не заженуть,
Та й хмари одягнуться в білий тулуп.
І місяць-сонько повернеться до нас,
Протре свої очі, хильне свіжий квас
І райдуга вийде, сестриця весни,
З дощем-побратимом впадуть до землі,
До рідних стежинок на спини горбам,
На кручі й долини і диким степам,
В садки, у лісах, в яких птах не співав,
Адам свою Єву у них покохав.
Так пристрастно липли їхні тіла,
Медова акація так не цвіла,
Покусані губи, волосся дибки,
Ми — ехо любові, ми — їхні плоди.
Ми — частка господня й гординя гірка,
І Єва не винна й Адам без гріха,
Бо ангел той павший нас не злюбив,
Він дуже нещасний, дитина без мрій.
На Батька з гординей гостріше меча
За те, що він людство коха без кінця.
Денниця ім'я його, син він зорі,
Він був головний архангел краси.
І все це він втратив, вигнанець з небес,
Христа спокушав, щоб за нас не воскрес,
А Бог нас чекає в своєму саду,
Бо Сина розп'яли за нас на хресту.
І смерті немає. Богу хвала!
Славімо ж живого Ісуса Христа!
Олександр Кармишев
28.02.2021
ID:
906836
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 04.03.2021 12:41:31
© дата внесення змiн: 04.03.2021 12:45:19
автор: Oleksandr Karmyshev
Вкажіть причину вашої скарги
|
