( з циклу ,,ЛИСТ ДО ПО́ДРУГИ")
М.: Поміж плетива аркушів білих я поглядом зникла...
Поперечні думки не вкладались в клітинок квадрат.
Надсилаю їх Вам - ті листки, до котрих вже так звикла.
Знаю, в силі здолати оту закодованість ґрат!
Т.: Я в дитинстві, Маріє, любила незайманий сніг.
Чистий-чистий, без сліду й малої пташини.
А тепер чистий аркуш люблю, щоби почерк мій вільно проліг
На незайманість білу без жодних квадратів і ліній.
М.: Почерпну сеї мудрости з Вашого серця глиби́ни.
Відкладу поміж звивин. Хай зріє. А поки, візьму
Олiвець. Ним напишу чернеток черговi почи́ни.
Якщо знов не вкладуться, то ґумкою ду́мки зiтру...
Т.: Маєш мудрість свою. Вона в кожній клітині живе.
Володієш словами і думка у тебе глибока.
Я твій вірш впізнаю, все у ньому відбите ТВОЄ: Філософія, судження, погляд, що бачить широ́ко.
М.: Цього вчуся в життя, цього вчуся в людей повсякденно,
Не марнуючи днiв, не втрачаючи мрiй та жаги -
Помиляюсь, знаходжу, втрачаю... i це невблаганно
Заґратує, з роками, моєї душi береги...
Марiя Дребiт - Тамара Морошан
Португалiя
13.03.2021