Розумні очі - тоне смуток десь,
Серед людей шукають ще людину,
І придивляються до нас наче дитина,
Але відштовхує усіх облізла шерсть.
Він красень був, породистий і вірний,
Собачу виправку, обов'язки всі знав,
Та вік з роками все це забирав,
Слабким ставав, сліпим і непотрібним.
Не усипили, дяка їм за те:
Залишили, не подивились в очі,
А він стояв самотній серед ночі,
І навіть відчував - сльоза пече.
Сидів, лежав, блудив, ходив, шукав,
І певно знав, нема тих, що шукає,
Даремно людям в очі зазирає,
Як зраджують він і не уявляв.
Запали боки підібгався хвіст,
Погано очі бачать все старечі,
Та кожен ранок, день і навіть вечір,
Він любить їх і виглядає скрізь.
Вони не йдуть, не їдуть, не спішать,
Вже цуценятком тішаться маленьким,
Собачий вік - стане і цей стареньким,
Залишать десь, чи знають, що грішать?
Галина Грицина.
