Ми йдемо по доріжці, де голі каштани,
Де знаки дорожні лише для людей,
А клени обвішані моїми листами,
Неначе прикраси скорботних алей.
Ти дивишся прямо, а потім угору,
Де небо торкається самотніх очей.
Не бачиш нічого, лиш пустку прозору
І марева тінь, і сльози ночей.
Ми йдемо по доріжці, по тихій алеї.
Не чутно ні вітру, ні зграї птахів.
Попереду будуть не одні орхідеї,
Попереду буде ще сотня шляхів.
