|
По склу, між гратами сповзали краплини-сльози. Вітер вперто терзав гілку і чоловікові було невимовно її жаль, адже ця гілка була чи не єдиним свідченням того, що він іще живий і що світ там не зупинився. Навесні на ній з'являлися бруньки, потім ніжний біло-рожевий, як зефір, цвіт, а опісля свіжі зелені листочки. Влітку-соковиті вишні.
Він мріяв про те, щоб, поклавши їх до рота, насолодитися м'якоттю та нектаром.
Відчути як солодко-терпкувато-кислуватий сік ніжить рота. Восени листочки жовкли золотом і прощалися з ним, сумно відлітаючи в небуття.
А зимою гілки, вкриті кригою, викликали несамовите бажання взяти їх в долоні і реанімувати своїм теплом...
Як колись зробила це вона-його дівчинка і робить це по цей день.
Він не бачив її вже двадцять років та ні на мить не втратив надії, що через роки, кілометри, століття, милі, секунди, сантиметри, хвилини, кроки, біль, шлях пізнання себе, любов, надію, щем...він знову закутає її в свої обійми по-справжньому, хоч на секунду. Хоча він був певен, що якщо це станеться, то він більше не зможе її відпустити, як мав не відпустити ще тоді.
Його дівча, з величезними як озера очима, шалена закоханість, що мала стати коханням.
Він ясно пам'ятає як вперше взяв її в обійми, бо ж по цей день його тіло вкривається мурахами-гігантами від цих спогадів. Взяв у обійми навіки, щоб вона щодня знов і знов рятувала його від смерті в тілі, яке не раз було готове померти і відмовитися жити. Але спогади про її п'янкі вуста, ніжні, як шовк, дотики рук, фруктовий аромат тіла, та погляд, який заманював, зваблював, чаклував, щоразу діяли на нього як дефібрилятор.
В його вкраденому житті вона-найголовніша таємниця і мрія, сон і оазис, віра і ковток свіжого повітря.
Вона-колиска і удари його серця, а без неї-тиша...
ID:
926081
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 24.09.2021 18:02:58
© дата внесення змiн: 24.09.2021 18:02:58
автор: Kлер Клер
Вкажіть причину вашої скарги
|
