присвячено СК
Оцій весні не йму я зовсім віри:
У лицемірство вбралася вона —
Вже крокуси цвітуть, та небо сіре,
Берізка на галявині сумна.
А рік чекає справжньої обнови,
І, серце, ти не відцурайся змін —
Зі щирости і вірности, з любови
Зведи несправедливості заслін.
І чую: літо поспіша додому
У вітрові, у силі почувань
Й нагадує мені, у них малому,
Про життєдайність неземних кохань.
І соки наповняють білокору,
Спиває бджілка крокуса нектар…
О, хто це наказав весні суворо
Позбутися напівзимових мар?
У ній нема краси-авторитету,
Зрадливе сонце бавиться в сніги.
Від мене їй не буде піїтету:
Цьогоріч їй любить не до снаги.
