Крупинки, пісчинки
Малюсінькі частинки
Не впізнаєте ?
Це ви на цій планеті.
Крикуни, головастики,
Такі кумедні, беззахистні.
А в Вас зернятко душі
Мілліардна чатинка крупинки.
Вічне зерно, чудо буття
Втратиш й нема вороття
Те, що єднає
Те, що твоє
А ми будуємо замки з піска
Камінні, красиві
Уютні, не наші
Ми гості, сім'я
Ми в кожурі
Ми не сіяєм
Тому й не літаєм
Не творимо
Лише живемо
Інфузорії, амеби
Розмір більший та потреби
Ми матрошки
В кожурі
Маски ще понадівали
В вушки ватку повсували
Очки наділи кольорові
Акваріум натрамбували
Лягли у ліжко й все проспали...
Життя просрали.
В середині як на дні...
Хвилі памяті вспливають...
Береги всі розмивають
Та від роду віддаляють!
Дехто й діток не заводить
Тінню страсті просто бродить
Тіні темні , тіні чорні
Тіні й змії
Сонце світить та не гріє
З часом просто вечоріє
Дні колись були гучними
Радісно всі ми ганяли
То сміялись, то ридали
Падали та піднімались
Завжди в чомусь ми змагались
Розділили ми добро
То твоє, а це моє
Попандопалами стали
Одне в одного украли
Одне одним ми керуєм
В темній комнаті мандруєм
І серця ми віддаляєм
Ось ому ми всі й страждаєм
Чорне й біле
Зло - добро
Замки, яхти та маєтки
Клуби, бари, казіно
Ті багаті, то є й бідні
Той не так комусь сказав
Той заводик в кума вкрав
Той когось чомусь обідив
То війною вже ідем
Є то є, а ти ? Хто ти?
Гордість, жажда та нажива.
І скажіть ви всі щасливі?
Плаче ж в більшості душа.
Старсті вічність росточили
Ви пандори скарб відкрили
В Світ цей лихо запустили
Тінями уже всі стали
Як же смертні ви достали
Хвилі памяті бурлять
Кості ваші вимивають
Потаємне в світ впускають
Воно вами вже керує
Душа все це знає, чує,
В темноті вона блукає
По ночам вона страждає.
Ви були ж колись дітьми
В снах росли ви та літали
Чом же ви черствими стали ?
Ненаситні, божевільні
Як там можна низько пасти
Смертні всі , що є гріхи
То вже ж ви ?
Братовбивці, мародери
То бариги, то хапуги
То злодюги, то ворюги
І подивишся це всюди
Риба з голови гниє
Всі це бачать і мовчать
Як воли - лише їдять.
КРАСИВЕ ЧИТАННЯ ГАРНИЙ ФІЛОСОФСЬКИЙ ВІРШ !
