Хвалився голосно собака,
Що найгрізніший він у світі,
Що він лише підійме лапу,
І зникне котик тої ж миті.
Кіт "брехню" оту не слухав,
Спав на сонячному ґанку,
Мружив очі, вушко чухав,
Із вершками бачив кринку.
Сталось так, як всі чекали,
Вранці напав підступно пес.
З котом ніколи не ладнали:
Ворог мріяв, аби котик щез.
Знищили і кринку, й ґанок,
І кота давно вже тут нема:
Він сам собі бинтує рани,
Лев, якого збудила війна.
Втомлені очі, підпалені вуса,
В кіптяві, сажі та реп'яхах,
Але читає напам'ять Стуса,
Позабувши, що таке страх!
А що пес? До нього байдуже,
Але скажу, щоб люди знали.
Він не хоробрий і не дужий,
А в бою - гірше від шакала.
Слабшого б'є без вагання,
А коли відповідь приліта,
Чеше про свої сподівання
І ще щось про злого кота.
P.s.
На словах всі дуже файні,
Але в житті буває навпаки.
Запам'ятай, дитино, зрання:
Слова в ділах маєш віднайти.
