В саду троянда розцвіла,
Всі милувались довго нею.
Усіх красою вона гріла,
Від квітів всіх росла окремо.
Красива, пишна, гордовита,
Бо знали всі, що з колючками.
Характер мала - норовиста,
Ніхто не смів чіпать руками.
Прохожі часто зупинялись,
Щоб смуток з серця свій прогнать.
І цій красі всі дивувались,
І правда ця була сповна.
Пройшли роки, краса пропала,
Лишились гострі колючки.
Хіба тоді вона це знала:
Зів"януть з часом пелюстки.
Тепер вона рідня шипшині,
Негордовита, а проста.
Пройшов той час її гордині,
За покарання - самота...
------------------------------------
Фінал цій казочці такий:
Не треба довго вибирати,
Бо буде він уже ніякий:
Самім у старість проживати...
Гарний вірш! 
Мудрі рядки! 
