Пора осіння…
Густий туман, як шаман, розлігся над землею. Вона дрімає, хоча багрний світанок давно зник. Все піднебесся сповила сіра пелена, не пустила сонце на свій трон. Воно напевно вже й проснулося, але не потішить золотим сяйвом, теплом.
Ранковий час збігав…
Молодий дубок чекав днину, щоби добре роздивитися навкруги. Який дивний цей світ?! Не міг второпати, чому все змінюється? Вночі холодний вітер розгулявся… загубився спокій. Гілки старої сосни, раз - по- раз торкалися його тоненьких гілочок, листочків. Звісно помітив, за кілька днів листочки пожовтіли. На розчарування, від частих дотиків, деяке листя спадало донизу. То різко, то метеликом злітало і плавно припадало до землі. А може це від вітру, задумався дубок. Не може пригадати, щоб такий гучний шурхіт і шелест відбувався влітку. Навіть тоді, коли з- за лісу блискавка стрічками розрізала небо й гучний бій барабанів лякав птахів. Сполохані… ховалися під дерева й кущі. Згодом бій переходив у гуркіт, втопився в ставку. Той став – красень серед долини, недалеко. Одна за одною прозорі хвилі виграють, плескаються до берега, а серед ставу вітром рябить воду…
Він задивлявся на сосну, про себе шепотів ,–Ото тітка - сосна, ба яка виросла! Крислата, з гострими голками, ще й така зависока, ніби, аж до неба. Їй добре, бачить більше й далі. Хіба ж тут непозаздриш … А чи я колись буду таким? За мить себе втішав , -Добре, що я на горбочку, теж далеченько бачу і став, і довгу греблю, що впирається в пагорбок. Правда раніше пагорбок зеленів, а нині ж рудий, до невпізнання.
Із греблі шум води інколи заворожував, він порівнював його з вітром. Ранком і ввечері гучніший. А вдень шум зовсім інакший, зливався з вітром, з шарудінням трав і пташиним співом. Вночі ж, ніби все зачароване зоряним небом – дрімало. Коли небо вкрилося хмарами - навіяло сон, той шум, як звуки тихенького дощу, що заколисували, мов малу дитину. Приємні миті сприймав, як подарунок, тож виріс на узліссі. Із заздрістю дивився на пару білих лебедів, що плавали в ставку, біля рудого й молодого зеленого зілля. Їм добре вони вдвох, напевно веселіше. Мені теж було весело, захоплював мелодійний пташиний спів. Вдихаючи свіже повітря весни й літа, з гарним настроєм підростав у звуках чародійного оркестру. Недавно птахи гомоніли про осінь, десь зникли. Лише інколи з лісу почую одиночні звуки. Правда деколи зграя горобців навідається, цвірінчать і згодом кудись летять. Так дивно, чому все так відбувається? Без птахів зовсім сумно, ще й листочки гублю. А тітка - сосна здається стала ще краща, голки налилися зеленішою окрасою, чується запах свіжості, хвої.
Враз шурхіт відволікає від думок. Неподалік, у листі копошиться білка.
Ова! - йому хотілось їй сказати,- Красуня, там що шукаєш? І гілочками, ніби хотів до неї дотягнутись та враз завмер, кілька листочків впали донизу. Білка ж , лиш позирнула скоса, за мить опинилася на сосні, між гілок хвостик замеготів й десь зник. Йому вже кілька раз доводилося її бачити, весь час така спритна, щось шукала й хутко зникала.
Вечоріло… дубок засмутився. Легенький вітер злегка здіймав останні листочки, йому хотілося кричати , - Ой-йой, не руш! Зовсім оголиш, не хочу, щоби знову було холодно. Мені ж до душі, сонячні золоті,ніжні промені, які дарують тепло. І чого це так рано стемніло?
Глянув довкола, в піднебесся. Що ж коїться, такі чорні хмари? Що знову дощитиме? І навіщо… вже й так деінде змарніле, почорніле листя .
За кілька хвилин ніби сон підстерігав його. З неба летіли біленькі сніжинки. -О, дивина! - Тільки й міг подумати -Ба, як літає, що це?-
Йому здалося , що й він з ними летів. За якусь мить стало тепліше і він заснув.
На ранок вся земля покрита білим пухнастим снігом. Тиша,… вітер сховався, дрімав серед долини. Сонячні промені торкалися сосни, на кожній гілці купки снігу. Сніг іскрився тисячами самоцвітів, вона раділа новому вбранню. А став ніби застиг, сповитий білою рядниною. Але дубок, цієї краси уже не бачив. Він спить і бачить сни, потрапив у казку де весна й літо і щебетання птахів.
18.11.2022р
Спасибі Ніночко. Ваша проза - це щось особливе, зачаровуюче. Вам би вже книгу випустить, нехай би люди насолоджувалися такою красою.
Щастя Вам, натхнення й любові вдячних читачів.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую п. Андрію!Хто хоче читати мої твори й тут знайде. І Вам миру,здоров*я,щастя і натхнення!
Чудова казка для дітей, та й дорослим є задоволення прочитати такий цікавий твір! 
