Диявол мовив: «Де є той, що стане
Супроти мене на останній бій?»
І голос був страшний, неначе буря
У день осінній на морській воді.
Ніхто не відповів йому одразу,
Бо знали всі, що то потужний вой,
Якому нічого втрачати більше,
Окрім своєї честі на війні.
Він став поперед війська в обладунках,
Усіяний стрілами, як король,
Що кинув виклик мусульманам грізно;
Та стало ясно ворогам: і цей
Від лева серце має незворушне.
Кому дістане мужности та сил,
Аби підняти меч на зло шляхетне?
Хто із добра піде на бій один?
Денниця скаженів у люті дужче:
«Невже ніхто, крім бога, не піде?
Ціна бійця – се те, із чим боровся.
Хтось бився із слабким, комусь було
Із цілим світом воювати гідно;
А хто зо мною стане, крім творця?»
У відповідь лиш тиша чи зітхання;
Усі по той бік поля, де добро,
Пішли за силою того звитяжця,
Що був не в силах програвати бій,
За тим, кому всміхалась перемога,
І спершу, і востаннє, хоч із них
Не кожен поділяв його ідею;
А цей пішов на вірну смерть ізнов,
Як переможений уже раніше, –
Тож хто, крім бога, вийшов би й тепер?
